Чи пам’ятаєте ви затяжні коаліціаду та спікеріаду часів Порошенка-Яценюка? Ці довжелезні трактати, народжені в кабінетах вулиці Банкової для того, щоб запеклі партнери могли міцно тримати один одного за причинне місце. Щоб парламент не зміг ані писнути самостійно. Щоб єдиним центром ухвалення рішень була Адміністрація президента Порошенка, з поправкою на те, що зможе собі «відгризти» партнер по коаліції Арсеній Яценюк.

Тодішня коаліціада чітко засвідчувала справжні наміри новообраної державно-політичної еліти. А такими були: усунути надокучливого конкурента і зосередити всю повноту влади в одних руках. Приматом української політики на кілька років стали заходи Порошенка щодо усунення з політичного поля прем’єр-міністра Яценюка. Вже з тієї колотнечі навколо створення коаліції стало зрозуміло, якими будуть наступні п’ять років. Роками підкилимної боротьби між Блоком Петра Порошенка та «Народним фронтом» Арсенія Яценюка за владу, за квоти, за впливи і контроль над державними фінансовими потоками. А правоохоронним органам у цій історії відводилася роль прикриття корупційної вакханалії в країні і контролера за «чесним» переділом відібраного в очільників злочинного режиму Януковича добра. Такою, на жаль, запам’ятається українцям попередня влада.

Внаслідок недавньої електоральної революції ситуація докорінно змінилася. Рештки донедавна правлячого класу, що змогли пробратися до Верховної Ради, виглядають радше розгубленими екзотами, які бовтаються в парламентському озерці між необхідністю доводити правильність і корисність своєї попередньої діяльності та намаганнями вибудувати систему, яка дозволить уникнути покарання за скоєне.

Гомеричний регіт у відповідь на кожну заяву Артура Герасимова про досконале правління Петра Порошенка – це тільки маленький прояв того, що може статися незабаром. А саме, осмішування трубадурів того, як все було добре і як все відтепер буде погано, а потім ще гірше. Це тільки м’яке моральне покарання тих, хто вкрав в України останні п’ять років. А попереду може чекати кримінальне переслідування за злочинні схеми та корупційні дії великого масштабу.

Те, що головні актори режиму Януковича зуміли розплатилися своїми капіталами з попередньою владою і завдяки цьому уникнули покарання, було видно неозброєним оком. Суспільний запит на покарання винуватців смертей на Майдані, призвідників війни, злодіїв найбільшого масштабу і відвертих агентів держави-агресора ніяк не був заспокоєний. Минуло ще п’ять років і за постмайданною державною елітою назбиралося не менше «багів».

Тепер суспільство очікує справжнього покарання і тих, і інших. Так, звичайні громадяни очікують показових посадок за саботаж, економічні злочини, картельні змови і, зрозуміло, за корупцію. Вони чекають на видовищні судові процеси, які покажуть весь бруд «договорняків» та цинізм тих, хто рядився в шати національних лідерів та щирих патріотів-націоналістів.

І тут перед новою владою постає низка викликів. Як, йдучи на зустріч запитам суспільства, не захопитися театралізованими покараннями головних учасників попередньої влади? Як забезпечити справедливе слідство та законні вироки, не вдаючись до методів «революційної доцільності»? І головне, як поєднати проведення докорінних реформ із невідворотністю законних покарань за недавні злочини? Тобто як реформувати й оновити правову систему в умовах, щоб вона ні на мить не припиняла своєї роботи?

Важливо також, щоб солодке відчуття помсти не затуманило розуму. Зрозуміло, що ключові учасники Системи також не сидітимуть склавши руки. Вони боронитимуться й атакуватимуть, як вміють. Перший день новообраної Верховної Ради показав, що в опозиції/опозиції набір інструментів та фантазія досить обмежені. Наприклад, дивно чути закиди найбільшій фракції, що вона має самодостатню більшість та хоче мати на всі питання консолідоване рішення. Депутати з опозиції бідкаються, що тепер окремі депутати у фракції «Слуги народу» не зможуть зберегти свою індивідуальність і проголосувати не так, як їхня політична сила. Але світовий парламентський досвід показує, що ніякої самодіяльності всередині фракції бути не може. Наприклад, партійні фракції в німецькому Бундестазі виробляють свою консолідовану позицію на засіданнях у кулуарах і в зал для голосування заходять з готовим рішенням. А чому у нас має бути інакше?

Поки що основною тактикою опозиційних «Європейської солідарності» та «Опозиційної платформи – За життя» є затягування. Тут в опозиції відчувається повна одностайність – вони стали справжніми ревнителями регламенту ВР. Зрозуміло, що регламент Верховної Ради прирівнюється до закону і основний законодавчий орган не може починати свою діяльність із його порушення. Але чіпляння за те, чи розглядати питання за повною чи скороченою процедурою, з виступами від фракцій чи просто за потреби – нагадує їхнє приховане бажання відтягнути реформування державної машини. Відтермінувати зміни, щоб продовжити собі спокійне життя на волі ще бодай на кілька місяців. Адже вони пробивалися в парламент для того, щоб Дамоклів меч не опустився передчасно на їхні шиї.

Таку тактику інакше як легкою формою саботажу не назвеш. Бо для повноцінного в опозиції далеко недостатньо парламентських багнетів. І тут знову-таки виникають нові виклики і ризики. Через так слабку і безідейну опозицію, яка чіпляється за дрібниці і намагається захистити передусім себе, у більшості може сформуватися відчуття всесильності і вседозволеності. Оскільки, як виявилося, «Слузі народу» нема кому протистояти ідейно і політично. Опозиціонери, зайняті самозахистом, розтрачають свій час та право виступу на третьорядні заяви і закликають визнати свої попередні «досягнення».

Після вчорашніх блискавичних призначень керівництва парламенту та формування уряду уже сьогодні посипалися експертні оцінки зі звинуваченнями, що ні один депутат із фракції більшості (окрім депутата від Харкова Куницького) не встав і не заявив, що не можна голосувати за новий уряд пакетом, оскільки там застряг старий очільник МВС Арсен Аваков. А хіба це мала робити більшість? Хіба не опозиція? Але пікантність ситуації полягає в тому, що Аваков всі п’ять років президентства Порошенка, тепер парламентського опозиціонера, очолював МВС. А тому будь-яка заява з табору Порошенка серйозно сприйматися не може. Схоже, подібно для опозиції складуться і всі наступні важливі голосування в парламенті.

Історія з Аваковим стала також першою пробоїною в іміджі нової влади. Дала підстави для розмірковувань навколо самостійності президента Зеленського. Про те, що в нього можуть бути якісь попередні домовленості та додаткові зобов’язання. Підтвердила попередні заяви олігарха Ігоря Коломойського про нові перспективи міністра Арсена Авакова. Те, що Арсен Аваков залишився на своїй посаді, може мати дуже багато пояснень. Від того, що не можна нараз повністю змінювати весь силовий блок, до того, що це перепризначення стало «подякою» за позицію, яку той зайняв під час виборів президента. От саме «подячного» міністра внутрішніх справ, навіть на перехідний період, сучасній Україні зовсім непотрібно.

Загалом перші кроки нової влади виглядають новаторськими і спрямованими на докорінну зміну системи у всіх її проявах. От тільки повна її безконтрольність, до всього помножена на суспільний запит помсти попереднім владним фігурантам, може призвести до небажаних наслідків. У цій ситуації єдиною надією могло бути громадянське суспільство. Але воно в Україні останнім часом набуло виразного політичного забарвлення і проявилося в симпатіях до тих політиків, які думають, як убезпечити себе і свої статки. Локомотив української політики набирає швидкості і на повних парах летить у незвідане майбутнє, де все залежить від добрих намірів нової влади. А якщо вони не у всіх добрі?